pavuk_km

Володимир Литвин

4 листопада 2009 року в ефірі програми "Час" на 5-му каналі кандидат у Президенти України, Голова Верховної Ради України Володимир Литвин дозволив собі наступне висловлювання "… ми кричимо про "Свободу". Так, в Тернополі "Свобода" сьогодні є, але сміття не вивозиться, тепла немає, рівень заробітної плати найнижчий".

Прес-служба Всеукраїнського об’єднання "Свобода" радить "учаснику бойових дій в окопах Югославії" Володимиру Литвину в умовах епідемії владної безпорадності припинити публічне гарячкове марення та не інфікувати суспільство нахабною й цинічною неправдою.

Передусім, ми неприємно здивовані кричущою некомпетентністю Голови Верховної Ради України. Нагадуємо спікеру парламенту Володимиру Литвину, що питання рівня зарплат – це компетенція Верховної Ради, яка законодавчо встановлює розмір мінімальної заробітної плати і засади регулювання праці та зайнятості. Питання ж виплат і наповнення бюджету – компетенція Уряду та урядової коаліції, до якої належить Блок Литвина. Тому Володимир Литвин безпосередньо несе відповідальність за результати роботи коаліції, від яких потерпає все суспільство. Відтак, низький рівень зарплат і нікчемна якість життя переважної більшості українців – це провина лжееліти, яка сьогодні керує Україною, а намагання перекласти відповідальність на "Свободу" є лише прикладом політичної культури лжееліти, яка звикла валити все з хворої голови на здорову.

"Свобода" вважає, що зміни на краще в житті українців можливі лише після проведення люстрації, тобто докорінного очищення влади від колишніх кагебістів, компартійної номенклатури і комсомольських вождів, і такі, як полковник КГБ Володимир Литвин, колишній глава Адміністрації Президента Кучми, не зможуть претендувати на державні посади в Україні.

Прес-служба "Свободи" також готова просвітити пана Литвина щодо ситуації з утилізацією сміття у Тернополі.

Нагадаємо, в результаті виборів до Тернопільської обласної ради 15 березня 2009 року "Свобода" отримала переконливу перемогу - її результат виявився більшим, ніж результат усіх парламентських сил разом узятих. У Тернопільській обласній раді сформовано фракцію "Свободи" у складі 50 депутатів із 120 (ЄЦ – 20, ПР – 14, УНП – 11, НСНУ – 8, Блок Литвина - 5), в Україні вперше обрали українського націоналіста головою обласної ради. Тернопільські вибори – це яскравий приклад прагнення українців до очищення влади через вибори. І це – лише початок очищення. Голова Тернопільської обласної ради, "свободівець" Олексій Кайда відмовився від посадових надбавок та службового житла – зекономлені від цього кошти спрямовані на трансляцію сесій обласної ради, і сьогодні тернополяни мають змогу на власні очі бачити результати роботи обласної ради.

Водночас непокоїть, що Голова Верховної Ради, академік Литвин плутає повноваження і сферу відповідальності Тернопільської міської ради, Тернопільської обласної ради та Тернопільської обласної державної адміністрації. Так, відповідно до Закону "Про відходи" (Стаття 20), питання утилізації сміття – це компетенція обласних державних адміністрацій та виконкомів міськрад. На жаль, питання утилізації сміття в Тернополі вищевказані органи влади не вирішували протягом останніх 15 років.

Фракція Всеукраїнського об’єднання "Свобода" у Тернопільській обласній раді та голова обласної ради Олексій Кайда - щойно загострилась проблема - ініціювали проведення позачергової сесії. З ініціативи голови облради Олексія Кайди, ухвалено рішення щодо виділення 2 мільйонів гривень на купівлю сміттєсортувальної лінії; виділено 230 тисяч гривень Малашівській сільській раді, де розташоване тернопільське сміттєзвалище, на поточний ремонт доріг села; створено робочу групу для підготовки громадських слухань з обговорення містобудівної документації щодо розміщення об’єкта тимчасового складування твердих побутових відходів і будівництва заводу з переробки та утилізації твердих побутових відходів. Проведено переговори з потенційними інвесторами щодо побудови сміттєпереробного заводу та представниками місцевих громад щодо облаштування полігону під тверді побутові відходи.

Ще 20 серпня 2009 року обласна рада своїм рішенням зобов’язала облдержадміністрацію не тільки виділити землю під сміттєпереробний завод, перерахувати 2 млн. грн., виділених обласною радою на закупівлю сміттєсортувальної лінії, а й розробити та протягом місяця подати на затвердження обласної ради програму поводження з твердими побутовими відходами. Облдержадміністрація не здійснила цих необхідних для життєдіяльності міста та області кроків. Принагідно зауважимо, що "зусиллями" облдержадміністрації Тернопільська область є єдиною в Україні, де програма поводження з твердими побутовими відходами відсутня до цього часу.

"Свобода" дала належну оцінку бездіяльності Тернопільської міської ради та Тернопільської облдержадміністрації. 8 серпня 2009 року 24 сесія Тернопільської обласної ради п’ятого скликання прийняла рішення "Про ситуацію, що склалася з вивезенням твердих побутових відходів у м. Тернопіль". 87 депутатів обласної ради, з ініціативи голови фракції Всеукраїнського об’єднання "Свобода" Олега Сиротюка та за пропозицією голови Тернопільської обласної ради Олексія Кайди, ухвалили рішення, в якому, зокрема, рекомендується голові Тернопільської ОДА порушити питання щодо дострокового припинення повноважень Тернопільської міськради та Тернопільського міського голови.

Обласна рада визнала роботу Тернопільської міськради, Тернопільської обласної державної адміністрації щодо вирішення ситуації з вивезенням твердих побутових відходів незадовільною, і звернулась до прокуратури та МВС з вимогою притягнути до кримінальної відповідальності за статтею "службова недбалість" чиновників Тернопільської міської ради та Тернопільської обласної державної адміністрації.

6 жовтня 2009 року на позачерговому засіданні сесії Тернопільської обласної ради (до речі, ініційованого фракцією ВО "Свобода") лише депутати-"свободівці" проголосували за визнання незадовільною роботу облдержадміністрації щодо утилізації твердих побутових відходів.

Загалом варто зазначити, що за період роботи "Свободи" в Тернопільській обласній раді ухвалено 270 рішень соціально-економічного та політичного характеру (найвищий показник в Україні), питань, які стосуються негайного вирішення господарських проблем краю, більшість з яких – ініційовані фракцією "Свободи".

Як керівник Верховної Ради Володимир Литвин має знати, що завдання органів місцевого самоврядування, у тому числі обласних рад – заслуховувати виконавчу владу, оцінювати її діяльність, контролювати і вимагати негайного виконання рішень обласної ради.

У цій складній ситуації, яка є тривожним дзвінком для всієї України (адже проблема утилізації сміття є загальнонаціональною), "свободівці" не ховали голови в пісок, а активно захищали інтереси громади. Цим "Свобода" займатиметься і надалі. Незалежно від брехливих істерик представників лжееліти.

Дивує твердження Литвина про відсутність тепла в Тернополі. Тепло в помешканнях та усіх комунальних установах і організаціях області є. Тернопільщина ввійшла в опалювальний сезон вчасно і без зривів.

Гарячкове марення Володимира Литвина в ефірі 5-го каналу свідчить про страх і паніку лжееліти перед неминучою люстрацією. "Свобода" переконана: ті, котрі безкарно десятиріччями наживались на українцях, перетворивши державу на корито, мають піти. А приклад Тернопільських виборів засвідчив, що українці готові взяти в руки в мітли і вимести політичне сміття геть.

Цивілізаційне протистояння Русі-України і ординської Московії

Україна-Русь

Реалії сьогодення спонукають нас вдатися до проблеми континуїтету (тяглости) української історії. Всебічний розгляд звитяжних і тяжких сторінок свого минулого допоможе у пошуках власного рецепту успішного майбутнього. Бо ніщо не є в такій справі більш корисним, як особистий досвід. Особливо, коли йдеться про тисячолітній досвід великого народу.

Нині схему політичного розвитку Руси XI–XIII ст. подано в літературі як еволюцію міжкнязівських відносин. Такий підхід не тільки однобоко висвітлює історію, а й ставить поза нею саме суспільство, бо не залишає місця для політичної діяльности вічевої громади. Недостатня увага, а фактично ігнорування політичної діяльности вічевої громади, що проявила себе в численних, зафіксованих у джерелах, фактах вічевого обрання і усунення князів, в укладанні з ними договорів "на всій волі" общини, у втручанні громади у княжі справи і в порушенні встановленого на княжих з’їздах міжкняжих стосунків тощо, все це не просто спотворює історію, а й призводять до хибних висновків, котрі сьогодні постають як основне джерело неправильних політичних рішень та занепаду держави Україна.

Можливо, ваш переглядач не підтримує формату цього зображення. Іван Калита

Князі Київської Руси не були свавільними самодержцями. Княжа влада утримувалася рамками традицій прямого народовладдя, що йшли ще з епохи "військової демократії". Віче, поширене повсюдно у Русі, було головним політичним запобіжником, що не дозволяв їй обернутися в самодержавство. Ось це і є той руський взірець, до якого пізніше зверталося козацтво. Той взірець, що досі спонукає опоетизувати саме козацтво, живив національно-визвольні рухи в Україні, в минулому приводив до бунтів Великий Новгород проти Москви, а в наш час виводив людей на Майдан. Той взірець знову стає ґрунтом нового Відродження України-Русі.

На віче безпосередньо збиралися вільні й повноважні громадяни. Князь і віче були основними і однаковою мірою необхідними інститутами влади й управління. Скасувати один із цих двох інститутів означало зламати державницький устрій Київської Руси. Усунути ж інститут віча означало посягнути на звичний уклад життя, а громадян перетворити на невільних підданих. Тобто, йдеться про глибинну руйнацію Руси, нищення її сутности. Виконавець такої місії постає як внутрішній руйнівник Київської Руси і аж ніяк не може бути її спадкоємцем.

За умови васальної залежности руських князівств від Золотої Орди таку місію, з ласки хана, взяли на себе московські сатрапи. Вони дістали ярлик, що давав їм право головних збирачів данини для монголів, вони відповідали за виплати боргів решти князів. Іван І, більше відомий як Калита, князював переважно не в Москві, а в дорозі до Сарая. Він поєднував у собі "риси татарського ката, блюдолиза і головного раба" – помітив навіть Карл Маркс.

Можливо, ваш переглядач не підтримує формату цього зображення. Іван Грозний

У такій ситуації, а також через те, що Москва, як нове утворення, не мала руських вічевих традицій, з’явилися сприятливі умови для одноосібного управління князівством. Московія постала як патримоніальна держава, де до підданих та їхнього майна ставилися з абсолютною зневагою. "Увесь народ вважає себе за холопів, тобто за рабів свого господаря", — писав один із найперших західних мандрівників Московією. Контроль за ресурсами залежних князів неминуче посилював московську гегемонію. У 1327 році Іван Калита допоміг монголам придушити повстання Твері.

Московити набирали сили, з одного боку, залишаючись монгольськими васалами, а з іншого — утверджуючи деспотичні повноваження правителя, де місця для віча вже не було. Фактично, в середовищі, де державний устрій базувався на двох гілках влади, що врівноважували і доповнювали одна одну, з благословення і за підтримки ханів Золотої Орди виникло державне утворення, що базувалося на диктаті одного центру влади – самодержця. В Московії запанували сваволя і нічим не обмежений терор.

Опричина, що її запровадив Іван ІV (Грозний), стала попередницею всіх наступних російських спецслужб. Започаткована Іваном ІІІ стратегія "вєлікодєржавія", якої Москва і до сьогодні тримається з дивовижною затятістю, стала своєрідною моральною сатисфакцією для населення імперії за його рабське становище. Фактично, утворено цілісну ідеологію, котру за місцем своєї появи доцільно назвати москалізмом. Тотальні перемоги путінської "Єдіной Россіі", самодержавницька по-суті схема "преємствєнності власті" Путіна-Мєдвєдєва завдячують саме цій ідеології.

Антируські дії Москви завжди мали системний і неперервний характер.

Можливо, ваш переглядач не підтримує формату цього зображення. Іван ІІІ

Найяскравішим прикладом початку підкорення руських земель Москвою є не так провокації щодо руських князівств і допомога монголам в умиротворенні їх, як власні дії проти Новгорода. В 1477-1478 рр. Іван ІІІ вирушив проти Новгорода і здолав його. І якби Московія за суттю своєю була руським, а не антируським утворенням, то відбулось би звичайне об’єднання розірваних земель. У гіршому разі – княжа міжусобиця. На той час Новгород уже поступився світським проводом Литві, а духовним – митрополитові Київському. Тобто самі новгородці ідентифікували себе з рештою руського світу. В цьому ж випадку, зіткнувшись із московською системою (як потім метрополія Київської Русі – наддніпрянська Україна доби Виговського-Мазепи, і врешті Галицька Русь вже у 1939 р.), новгородці збунтувалися. Іван ІІІ придушив бунт, вдавшись до масових страт і депортацій. Псков і В’ятка зазнали тієї ж самої долі.

Минуло майже сто років, та новгородці так і не змирилися зі своїм новим становищем. І вже Іван Грозний зруйнував Новгород, зчинив кількатижневу різанину та винищив до ноги усіх його жителів. Лише тотальний геноцид місцевого люду забезпечував викорінення руського духу. Це добре засвоїли пізніші правителі Москви, організувавши врешті голодомори, депортації та розстріли вже в осерді руських земель — Україні.

Ось тут уже, справді, спостерігається тяглість. Щоправда, не руська, а московська. Сьогоднішня номенклатура, що узурпувала в Україні як владу, так і власність, закладена ще системою "разрядов і Помєстних приказов", яку запровадив Іван ІV. Тут теж із тяглістю все гаразд. І знову ж не руською.

Можливо, ваш переглядач не підтримує формату цього зображення. Петро І

Спостерігши таку тяглість, утішилася й Москва. Мабуть цим можна пояснити відносне невтручання Кремля у парламентські вибори в Україні 2006, 2007 рр. (на відміну від президентських 2004 р., коли Майдан нагнав страху, що цю московську спадковість можна знешкодити). Сьогоднішня ситуація в Україні повністю задовольняє Москву. Це ж бо та сама московська "керована демократія", тільки експортний варіант. Лише там є всемогутній верховний вождь, а тут чиновницька рать сама верховодить. Довершений зразок самодурства тутешніх "удільних князьків" — криваві походеньки нардепа Лозінського. Як наслідок — "маленькі українці" або втікають світ за очі, або стають жертвами цієї зграї.

Що ж до тяглости української історії, то традиційний уклад на руських землях, а це вже були лише сьогоднішні Україна і Білорусь, зберігався й тоді, коли фактично не діяла вічева демократія, але й влада була десь там далеко, бо не намагалася цього укладу нищити і міняти. Зазначене стосується часів Великого князівства Литовського. А ось коли на поріг ступила феодальна демократія Речі Посполитої – устої захиталися, і у відповідь "замахали" козацькі шаблі. Таким чином, козаччина постала як вічове земське військо, що цілком природно стало на захист руської старовини. Козачі ради мали такий самий вплив на кошового, як і віче на князя. Тут, як бачимо, з руським континуїтетом все гаразд.

Доречно звернути увагу на те, що Москва доклала чимало зусиль, аби подати цю руську старовину як архаїку. З цим можна погодитися, якщо брати до уваги часи середньовіччя, але в часи науково-технічних досягнень ця "архаїка" знову стає ґрунтом для новітнього суспільства. І хоч би там що, та саме тому, що сьогоднішні українці, передусім на корінних руських землях, є носіями руських традицій, обстоювали їх упродовж усієї своєї історії, заплатили за них високу ціну, саме тому в наш час вони потенційно готові до побудови модерної української держави.

Український народ, особливо на корінних руських землях, нагадує стиснену пружину, яка збільшує і збільшує свою потенційну енергію. Саме тепер, як ніколи, доконче потрібний князі рівня Святослава Хороброго чи Володимира Великого, щоб цей потенціал скерувати на бурхливе економічне зростання, а не на руйнацію. Тотальна корупція (до речі винахід ідеології москалізму) і масова трудова еміграція рятують поки що режим від суспільного вибуху. Тотальна корупція рятує, тому що дозволяє підданим бодай через "чорний вхід" достукатися до начальства (вдоволити свої елементарні потреби, а то й піднятися по суспільній драбині), "помастивши" вхід хабаром. Трудова еміграція – бо теж дає підданим вихід з глухого кута, "випускає пару" нереалізованих в Україні потенцій. І наївними, а може, й завідомо неправдивими, є заяви про боротьбу з цими явищами, якщо не буде усунення його причин. Руський ідеал несумісний із всеохопним дозвільним контролем. Контролем, що здійснюється постмосковським чиновництвом, наскрізь нашпигованим ідеологією москалізму. Ця ідеологія ніколи не була плодотворною в Україні, а сьогодні навіть у Росії наштовхується на зростаючий спротив. Потрібні не косметичні "реформи", а докорінна зміна системи — утвердження відповідального народовладдя. Український народ не треба "вчити демократії". Навпаки, він обстоював правдиве народовладдя упродовж століть. Це великий народ, а не "маленькі українці". Народ із славною тисячолітньою історією. Відповідною мусить бути і політика. І форма правління — лише президентська (повна особиста відповідальність). Котра врівноважується і доповнюється — вічевою (якнайширше пряме народовладдя). Саме так. Замість колективної безвідповідальності, замість безконечного перетягування ковдри повноважень непомірно розбухлими "гілками влади" – персональна відповідальність всенародно обраного Президента, який особисто очолює уряд. Замість паразитарного посередництва "недоторканої касти" гендлярів, які викупили собі мандати нардепів у закритих списках розмаїтих "мегаблоків", – якнайширше пряме народовладдя через постійні референдуми, плебісцити, громадські слухання тощо. Порядок і відповідальність — у виконавчій владі; вирішальне слово і контроль народу — в законодавчій. Такі вимоги сьогодення, і така вже наша історія. Така по-суті формула успіху Української Держави.

Починаючи з червня 2009 року Державною службою зайнятості України та Міністерством праці та соціальної політики України чиниться нечуваний тиск на підприємства та підприємців по всій території України. Під благовидною метою залучення підприємств до подання звітності в службу зайнятості у електронному вигляді з використанням електронних цифрових підписів, державним центром зайнятості в порушення ст. 5 закону України „Про корупцію” в відвертій формі, лобіюються інтереси приватної структури - посередника, а саме ТОВ „Електронний світ України”(директор Яворський Є.М.), яке створило електронний портал (інтернет-сайт) з обслуговування процедури створення та доставки звіту до отримувача (державного органу). При цьому працівники служби зайнятості в порушення норм Законів України „Про державну службу” та „Про корупцію” виступають фактичними представниками цієї приватної структури, пропонують підписати договори на обслуговування з ТОВ „Електронний світ України” та видають оригінали рахунків для оплати за послуги посередника в поданні звітності! При цьому ТОВ „Електронний світ України” фактично монополізує ринок послуг з подачі електронної звітності до державних органів, оскільки використання інших фірм – посередників для подання звітності в службу зайнятості не допускається (хоча така можливість існує) та встановлює монопольні, нічим не обґрунтовані розцінки на послуги з доставки електронних звітів. Так приватним підприємцям – фізичним особам, які подають в службу зайнятості лише 1 раз на квартал розрахункову відомість з перерахування страхових внесків ( тобто 4 звіти в рік), пропонується річний договір на обслуговування в ТОВ „Електронний світ України” вартістю 180 грн, а з 01.09.2009р. – вартістю 300 грн. Для  юридичних осіб вартість послуг складає відповідно: 480 грн., а з 01.09.2009р.: 840 грн.

Особливо цинічним є тиск Міністерства праці та соціальної політики України на державні та комунальні підприємства та установи (лист мінпраці № 810/0/15-09/13 від 02.07.09), при надскладній ситуації в бюджетній сфері, катастрофічній нестачі коштів, міністерство вимагає подавати звітність по заборгованості із заробітної плати та страхових платежів за допомогою все того ж посередника - ТОВ „Електронний світ України” та його порталу: www.iforma.com.ua

Просимо припинити протиправні дії Міністерства праці та соціальної політики України й Державного центру зайнятості, оскільки подання звітності в електронному вигляді є добровільним та розглянути вчинені дії державних органів та їх працівників в світлі порушення норм Законів України „Про державну службу” та „Про корупцію”. Також просимо розглянути дії ТОВ „Електронний світ України” в світлі порушення антимонопольного законодавства.

Полк потерпел погром под Самарой

В Куйбышевский районный суд Самары передано уголовное дело в отношении
группы уроженцев Кавказа, обвиняемых в нападении на военный городок и
военнослужащих 81-го мотострелкового полка Приволжско-Уральского военного округа.

ЧП случилось 20 января прошлого года в поселке Кряж, где дислоцированы
подразделения полка. В тот день несколько неустановленных следствием дагестанцев,
проживающих в Самаре, решили навестить земляка, проходившего срочную службу.
На территорию военного городка они попытались пройти через контрольно-пропускной
пункт №2. Дежурный по КПП рядовой Сажин попытался преградить им путь. Завязалась
потасовка. В нее вмешался оказавшийся поблизости командир разведвзвода старший
лейтенант Зиновьев. В итоге непрошеных гостей удалось выпроводить.

Однако около 19 часов того же дня к КПП подъехала толпа приблизительно из двух десятков
уроженцев Дагестана. Следствию удалось установить лишь самых активных из них -
Садуллаева, Шогенова и Абдурахманова. Причем, как выяснилось, Абдурахманов
прежде служил сначала в разведроте, а потом в зенитно-ракетном дивизионе 81-го полка.
За воинское преступление военным судом дагестанец был отправлен в дисциплинарный
батальон. И лишь недавно уволен в запас.

Судя по выкрикам, кавказцы намерены были свести счеты со старшим лейтенантом
Зиновьевым. Наряд, дежуривший на КПП, нападавшие блокировали, угрожая ножами.
Телефонную связь с дежурным по полку капитаном Беловым перерезали. И
беспрепятственно ворвались в казарму разведроты.

Из показаний дежурного по роте сержанта Анцифрова: "Я услышал крик дневального
Султанова: "Дежурный, на выход!" Вышел в коридор и увидел, как в расположение
роты заходят примерно 20 человек кавказской национальности, которые оттеснили от
двери старшего лейтенанта Рахманина и дневального. На тумбочке лежал телефон
внутренней связи, у которого была оторвана трубка. Кавказцы искали старшего
лейтенанта Зиновьева, избивали всех, кто им попадался".

Группа налетчиков нагрянула и в ремонтную роту. Там тоже избивали солдат, шарили
по карманам, отбирали деньги, сотовые телефоны, другие ценные вещи. Всего
пострадали 18 военнослужащих.

Налет продолжался не более получаса. После этого дагестанцы спокойно покинули
расположение полка.

Садуллаеву, Шогенову и Абдурахманову следствие, которое велось около года,
предъявило обвинение по статьям Уголовного кодекса Российской Федерации
213 (хулиганство), 161 (грабеж) и 116 (побои).

Мнения:

Александр Шаравин, полковник запаса,
директор Института политического и военного анализа:

- Если в "горячих точках" воинские подразделения серьезно укреплены и дежурные
несут там службу в бронежилетах, касках и ни на минуту не расстаются с автоматами,
то обычные военные городки, к сожалению, слабо защищены от нападения. Из
всех средств оповещения - допотопный телефон. Думаю, что давно пора оснастить
все контрольно-пропускные пункты воинских частей кнопками тревожной сигнализации,
как это сделано в банках. И незаконное проникновение на военный объект, тем более
с агрессивными намерениями, следует рассматривать как особо тяжкое преступление.

Александр Самоделов, подполковник:

- В принципе, во многие наши воинские части попасть несложно. Хоть с добрыми, хоть
со злыми намерениями. Разве что в Чечне 42-я дивизия надежно охраняет себя.
В конце 90-х годов я служил в Дагестане. Так в 136-ю мотострелковую бригаду,
дислоцированную в Буйнакске, в темное время суток даже боевики через проломы в
заборе заходили, как к себе домой. Бывало, и с оружием. Солдат похищали. Помню, в
1998 году прямо из военного городка бригады бандиты в камуфляже увели рядовых
Степанова, Ержанова и Алеева. Переправили их в Чечню, а потом вернули за выкуп.
Сейчас такого бардака и там нет, все же горячая точка. Но в глубине России военные
городки охраняются не так тщательно.


(с)community.livejournal.com/politics_free/1134410.html